Так дивно серденько скрипоче..
Світ відкривається у ньому.
(це типу прелюдія :)

Нове життя нас вабить барвами
яскравістю думок і чистотою душ...
Незрівнянно лоскоче слух жива музика,
ті лагідні, а інколи потужні
органні звуки, немов пронизуючи тіло
заносять нас у край земний...
Де є тільки любов і дружба,
немає місця там скорботи й жалю,
немає зради і брехні...
Там світ блаженний нас поглине...
у вирій неземної повноти...

Щось мені зверху каже .. шось тихо промовляє...
неначе сновидіння посилає...
про біль, журбу та може спокій...
про царювання на землі живих отроків...
синів тих злих людей.. що душ чужих наїлись...
напились крові, святиню чисту отруївши...

чого ж так сумно на планеті, чого люд зажурився...
немає спокою блаженного..
неначе хтось із дияволом пекельним зговорився. ..

то може доля то така людей земних, стражденних...?
у війнах втратити коханих та близьких,
занапастити рід свій огроменний,
зробити із планети мотлох, сміт?!...

та що ж ви робите, народе, огляніться!
ви небо й землю сплутали, добро і зло!...
прошу, благаю, зупиніться,
труїти Всессвіт та своє житло...

І знову тут, у цьому світі
народження блаженне відбулось
Привіт, Земля, в своїм різноманітті!
тепер ти дім мій, ... чи мені здалось?....

Моє народження ти прийняла сміливо,
даруючи свої тепло й красу.
Мені сподобалось, як ти мене зустріла,
і я віддячу, я не підведу!

Чудових я батьків обрала
які показують мені життя.
Багато таємниць і загадок пізнала
того цікавого буття.

І рік за роком я росла в любові.
Ці спогади так радують мене.
Не знала ще тоді жалю і болю
життя було наївне і дзвінке.

На крилах долі я зустріла світло,
знайшовши в цьому порятунок свій
Вона була одягнена в блакитне...
посланник з неба, виправданець мрій..

Ті мрії що колись не полишали
давно забуті, безнадіййно стерті,
ураз здійснилися усі, і стало..
ще більше світла на планеті!

Тепер я вчусь мистецтву жити
та розвитку по мірі сил...
Стараюсь книги не зубрити,
а розуміти тих зубрил.

Стараюсь бути доброю до всіх.
Ціную чесність й справедливість.
Кажу: немає тут своїх й чужих,
ми друзі всі, хоч маємо відмінність.

В житті є безліч інтонацій,
дивацькіх поглядів, очей..
Музичних образів, овацій...
Простих людей, складних речей..

Як виділяти правду, як знайти людей,
щоб двіряти ?
Цьому потрібно вчитись все життя...
І як не втратити себе, і де гармонії шукати?..

Багато є думок про тебе,
...які не полишають. Скажеш жарт?
Це перейшло в якусь потребу.
Я не приховуючи карт,
сама для себе відкриваюсь.

"Але" присутнє як завжди..
щось стримує й руйнує спокій.
Незрозумілі дивні сни...
Що мають зміст глибокий...

Це все гнітить і одночасно...
..Чарує новизною. Власне,
хотіла б я розповісти, але...

..дивлюся в дзеркало сумне,
малюю образи в уяві,
пригадую небесне та ясне...
Радію вже твоїй появі.

Колись настане судний день
І всі побачать хто є хто.
....

Не знають страху люди
Не думаючи ні про кого
За гроші розривають груди
Від жадності вбивають свого.

Народ - сліпці, невіруючі слуги,
Раби законів, правил всіх знавці.
Їх мозок ще не знав напруги,
З життям складним вони - гравці.

Не знають святості життя,
не розуміють правил Божих
не мають й краплі каяття
Не згадують тих днів погожих..

...коли Земля була одна,
Неділена ніким і чиста
Спокійно розвиватися могла,
Чарівна, квітами барвиста.

....

То світло, що я бачу зараз,
неначе зве мене у далечінь,
О, ні.. Ілюзія, обман.. І враз,
Накриє розум сіра тінь...

Щоб там не говорили, не казали
найкрасивіше диво в світі -
це небо зоряне. Співали,
Вірші складали, мріяли зустріти
інопланетних друзів. Диваків?
Та ні, щебпак. Це ми дивацьки,
Чому? Згадаймо навіть козаків,
Смішні земні роки юнацькі,
Цікавих бравих моряків...
Багато дива на Землі,
та найгарніше, що б не говорили -
це небо зоряне. Вогні..
Вони чаруючі, безкраї,
І спів у голові лунає,
неначе зірка промовляє,
до тебе. Мрій! Радій, живи!
Немає кращої забави,
ніж в небо зоряне дивитись,
...думками з другом поділитись,
злетіти вгору й опинитись
Із іншими вогнями поруч...

Ми різні душі, з"єднані в одне.
Сім"я, таємин сховище.
Ми знаємо, стосунки - головне,
Це те святе, що ми обрали. Ще..
Ми маєм правило одне,
не дивлячись на біль і страх
допомагати кожному, це все -
що залишається у нас.

Ми різні душі, з"єднані в одне,
таємне сховище святе,
завжди думками поруч я,
Та хоч майбутнє є кригке,
А сьогодення дріб"язке,
є охоронець біля нас,
не знає він земних прикрас,
не розуміє і образ,
душа чистіша ніж алмаз...

Складне буття руйнує долі
Життя малює на долоні,
ті символи, яких не розуміють.
я посміхаюся по волі..
цей простір твій - ти сам його творець!
ніхто не знає де його кінець.

Коли заходить сонця край,
і небо загорається.. Ти знай,
я згадую тебе і посмішки сліди
в Москві десь загораються вогні..
а з ними спогади сумні,
про світ, коли ми всі разом.
...
А зараз за вікном
лютує вітер, сніг мете,
свідомість творчістю живе...

Коли радію я,
душа немов цвіте!
Тоді радіють небеса,
і все живе росте.

Година простягається на дві
Хвилина обминає кораблі
Ніколи не були такі сумні
ЇЇ безкраї очі. Дні...

Не треба заново іти,
І вдруге досвіду вогні
Запалювати. Йди..
Завжди по новому шляху
Тоді не взнаєш ти жалю
одних і тих же помилок. Ловлю..
твій добрий погляд, знов,
у жилах швидше лине кров.

Ти теж на новому шляху стоїш,
шлях радості, добра й любові,
Але тихенько соромно мовчиш...
Поранитись боїшся, і по волі,
Ти забуваєш головне -
сміливість й розум, є одне,
Та мудрість - діло не легке.

У світі є про що співати,
про що сумні вірші складати,
пісні душевні на гітарі грати,
та разом мовчки споглядати,
на світ якравих мрій. Вгадати,
про що ти думаєш прям зараз?...
Думки завуальовуєш віршами..

Таємні звуки музики тремтять,
важливе щось розповісти хотять,
того, що неможливо вслух сказать,
і те, від чого хочеться кричать, стрибать...!
Вбирать у себе слід солодких спогадів,
Цікавості стрімких шалених поглядів..

Немає творчості, щоб без душі.
завжди там є емоції складні,
невичерпаний простір зірковий,
дає нескінчені можливості для мрій!...

Не мрію я про славу, то нудьга,
не признаю і благ земних,
Єдине що не полиша думок ясних -
це космос, всесвіт, світ чужих..

Чи може.. Може то свої?...
Та ні, облиш, залиш все так.
Даремно мрію про чужі краї.
Не доберусь туди ніяк...

Життя - невимушеня гра,
немов акорди на гітарі,
лунає легко, виграва,
на серце діє, наче чари..

Роби що можеш, й будь що буде -
так каже милий вчитель мій,
Ми разом творимо те чудо,
музичне свято, світу мрій!

До речі, вчитель мій - мій гуру,
багатший він духовно від усіх!
не робить вчинків, як то кажуть "здуру",
Навчає всіх, від старших до малих.

Порадою корисною наділить,
духовно може збагатить,
всі відповіді знає й розуміє,
уміє він життю радіть!

Його заняття не проходять даром,
І я завжди весела після них,
Я вчусь мистецтву грати на гітарі,
а паралельно мудрості буттєвих літ.

І цей чарующий мелодіїї політ,
ніколи не залишить в стороні,
І цей музичний алфавіт:
тут брати "до-мі-соль", чи ні?

Тепер я стала поетесою,
рядків рифмованих принцесою,
ніхто ще незбагне ніяк,
коли з"явилась муза,... як?!

О другій ночі знов пишу
думки складаються в вірші,
зрання прокинусь і лечу!
Вітаю проливні дощі...

Дивлюся в небеса блакитні -
запам"ятовую пейзаж
та згадую ті очі скритні,
вони були немов міраж..

Щодня, щоночі уявляю, мрію,
як хтось мудрішим буть навчає
в інопланетних друзів вибору немає -
нехай мене хтось зустрічає

Усе немов старе кіно
Затримка кадру, снів мотиви
А я в цей час дивлюсь в вікно,
малюю в голові картини.

Є в світі добрі й чесні люди,
у пам"яті залишуть слід,
шукаю іх завжди усюди,
не мають вони в серці лід.

Минають дні, минають ночі,
У безлічі емоцій й почуттів,
я чую голоса співочі,
лечу до неземних країв.

Це все рифмовані рядки без смислу,
вірш ні про що, буває...
зміни, читач, своє обличчя кисле,
я виправлюся, обіцяю!

Ти не знайшов у собі сили,
Щоб визнати свою провину.
Ти намагався бути сильним,
Програв заміною мотиву.

Здається тільки на Землі
Так боляче буває.
Уві сні про все погане тільки забуваю.
Дні на крилах віднесуть далеко.

Легко тоді нам буде жити.
Легко тоді ми зможемо зустріти,
Свою любов. Радіти,
Хвилині кожній, наче діти.

Затримка серця. Погляд в небо.
Це та межа якої не помітно.
Ти посміхався райдужно, привітно,
Робив усе, що для кохання треба.

Не витримав довірою провірки
Звернув на іншу стежку. Прикро.
Для мене виходу не стало. Швидко
Я перейшла межу по вітру.

Стрибнути в небо – це не важко,
Нести відповідальність потім – страшно.
Останній порив вітру, в спину,
Дивлюсь на себе зверху – дивно.

Сплетіння багатьох думок,
що в просторі передаються,
повітря свіжого ковток
господарі їх не знайдуться.

Потік енергії пускаю,
на помилку не маю права,
все повернеться, я не помічаю,
як змінююсь. Не поспішаю.

У сни мій янгол зазирає,
та образи таємні посилає,
на світ він очі відкриває,
від лих земних охороняє.

Побачу я тебе колись, чи ні?
чекаю цього довгії роки,
свою долоню ти до мене простягни,
та інший світ блаженний покажи!...

Коли хто в небо погляд підіймає,
та зміст життя свого шукає,
тебе із ним одне єднає,
він теж красу буття пізнає.
Він теж, напевно, зорі відчуває,
і чує як пташиний спів лунає.

Його життя таке ж як і твоє,
Нічим не скорене. Він виграє,
з суспільством битву. Може є,
і в тебе друг такий?

Ти придивись - він також в небо погляд підіймає,
думок про інший світ не залишає,
своє призначення складне не забуває.

Земля. Життю ти надала можливість,
від променів палких оберегла,
взяла на себе ще й яку сміливість -
для багатьох людей притул знайшла.

Під куполом небесним ми живемо,
найдивовижнішим іх див усіх,
найкраще ми від тебе тут візьмемо,
знанню природи навчимо своїх!

Та на планеті сталася біда,
не хоче люд добру навчатись,
чорніє небо, сунеться гроза,
... не вміють люди більше дивуватись,
далекими зірками милуватись,
по-справжньому новому відкриватись.

Мораль і честь - це лиш слова,
про них читати тільки в книзі,
не зна народ як жить, мовля:
не можу вийти з кризи!

Поглянь лише, прийшла весна!
Ти не помітив навіть.. То життя,
повз тебе швидко пролітає,
і вибору не залишає. То нудьга,
у черствім серці поселилась..

Життя далося людям для добра,
для розвитку себе і людства,
Та де ж воно? Ніхто не поміча,
свого ж душевного каліцтва...

І чим це все закінчиться - питання,
не думає ніхто про свій кінець,
їм притаманне просто існування,
немає віри. Де борець...?
за правду й справедливість на планеті,
де той, хто зможе очі всім відкрить,
в серцях кохання чисте запалить,
та згадки про минуле відтворить.

Не можна втримати свідомість,
політ яскравості думок,
панує в серці нерухомість,
мовчить небесний мій пророк.

У снах майбутнє він являє,
але сьогодні він мовчить,
кути навколо, я не знаю,
від чого серденько болить.

Не маю вибору. Тікати?
Навіщо це? Коли? Куди??
не буду виходу шукати...
між нами зв"язані вузли.

Душа мов піднімається над всим,
А тіло розчиняється,
Ніколи світ не бачила таким
Свідомість залишається...

Не відчуваю більше світу,
не чую звуків, голосів,
маленьки атоми по лабіринту,
наблизять душу до світів,
далеких ще від горизонту.

Твоя мелодія не набридає,
в повітрі дивний спокій залишає,
цей настрій всюди біля нас кружляє,
на творчість щиру і світлу надихає.

Найбільше щастя на Землі – яке воно?
У світ безхмарний відчинить вікно,
Тримать коханого долоню у руках,
Знайти любов палку в своїх серцях.

Людина – всесвіт, цілий світ безмежний,
Не скривдь його, будь завжди обережний,
У кожному відкрий найкраще, найсвітліше,
Знайди божественне начало, дій скоріше!

Ти знаєш – все в твоїх руках,
Ти сам будуєш свою долю,
Це творчість у Земних вітрах,
Знайди в собі останню волю,
І полети, неначе птах!

Безшумно падають мости,
у водний простір забуття,
нікого не потрібно вже вести,
відмовилась людина від життя.

Забула істину земного світу,
надмірна впевненість її згубила,
без захисту злетіла на орбіту,
души своєї розірвав вітрила.

Життя неначе стало прірвою,
з якої вибратись немає сил,
це мука, що здається вічною,
без участі нічних світил.

Забуто все, засвоєні уроки,
майбутнє посміхається тобі,
запам"ятай свої найважчі кроки,
щоб запалить нові святі вогні!

Сиджу я на природі, і милуюся,
як сонечко планету зігріва,
такій красі незнаній я дивуюся,
а вітер свою пісню виграва.

Красу природи треба шанувати,
цей ідеал створив Господь,
і люди не повинні це торкати,
не вмієш доглядати - не підходь!

Чаруюся в твоїх обіймах,
не знаючи цьому кіньця,
лечу без огляду на крилах,
милуюсь контуром лиця...

Ти посміхаєшься очима,
я не вигадую життя,
все справжнє, нашими світами
керує сила... Прикриття?

Воно не знадобиться більше,
парадоксано, це не гірше,
стрибка у невідоме,
без страховки, без відмови...

Шляху назад не бачу,
він розчинився в наших почуттях.
Я зовсім вже не плачу.
Без сил - життя у спогадах.

Коли проходжу повз людей,
і чую їх пусті розмови,
я хочу запрягти коней,
і мчатись без єдиної промови,
до неба краю, всесвіту вогнів,
Ні, ти мене не насмішив,
сказавши те саме. Я як ти,
прокладую і спалюю мости.

Немає кращої дороги,
ніж та, шо обрана двома,
під дощ чи сонце, без тривоги,
ми так всі битви виграва!
А поки що - найперші кроки...
Засвоєні складні уроки..
Свідомість вільна наче птах,
літає у небесних почуттях.

Життя - полотно, намалюй що завгодно.
Натхнення і творчість - це досить природньо,
Забудь про суспільство, важенний тягар,
подумай про світло, любові нектар.

Красою природи беззвучно милуйся,
ти знаєш, насправді ти не один,
підтримка твоя - це любов, не турбуйся,
про страхи часу у безодні годин.

Твій злет і падіння - уроки життя,
Залиш у душі лиш найкраще, і знову,
спіши уперед, бо нема вороття,
обрав ти чудесну дорогу свідому.

Тот взгяд необычайный,
кружил в волнах сознанья,
мотив твой грубый, явный,
настал момент прощанья!

Не верь своим глазам, ушам,
не верь его словам, он сам,
не верит в них. Тот миг -
секундой озарения возник!

И лишь последний взгляд,
случайно бросил невпопад,
Забыв про все слова любви,
Уплыв на корабле "Лгуны".

Судьба тебе открыто улыбнулась,
прими ее дары скорей,
уверенность в тебе не пошатнулась,
она сильнее тысячи морей!

От бед ты уплывешь на корабле,
спасение в погоне безудержной,
зыстывший город, нем и в пустоте,
стоит, забытый всем неосторожно.

И через времени теченье,
ты возратишься как всегда,
в свое родное окруженье,
тебя там ждет твоя звезда!

Вона стояла у каплиці,
неначе вийшла до цариці,
одна, нескорена, стояла,
молитву у душі плекала.

Про мир і доброту навколо,
не розірвав порочне коло,
страшенних війн і зрад брудних..
не вдіяти нічого проти них...

По стежці йшла і озиралась,
та темряві не піддавалсь,
так інколи самотньо, страшно...
Повіриш? Це не дуже важко -
іти на зустріч до мети,
і совість чисту зберегти.

Вона стояла і молилась,
одна, покірливо крестилась,
що сили Господа прохала,
та руки до гори здіймала.

Стара, нескорена небога,
просила в Бога допомоги,
знайти спасіння на Землі,
та не залишитись в біді...

Частинки тіла розчиняються,
у цьому просторі - безмежний буревій,
емоцій, слів, вони не підкоряються,
простій теорії, науці кам"яній.

Іще хвилина, п"ята, шоста,
і я взлечу в небесную блакить,
це не бажання, а потреба гостра,
тебе у просторі зустріть...

Коли було це? Де я? Хто я?
Всі відчуття про час вже втрачені,
Який це день? Сьогодні, вчора... ?
Лунає музика - душі збагачення.

І те, що набуває значення -
це спів душі коли ти поряд.
Яке у нас в житті призначення?
ще поки інтуіція, лиш здогад -

це перемоги і поразки,
у невідоме кроки, слів прив"язки,
життя без прикриття і маски,
ми йдемо і знаходимо підказки.

Ти почуття вкладаєш в музику,
дбайливо підбираючи момент,
у нотах бачучи символіку,
це твій природній інструмент.

Я почуття складаю у вірші,
політ думок в свідомості римую
метафоричні образи душі...
Я так живу, я так існую.

Кохання – це як невагомість,
як марення серед зірок,
це складно може, і натомість,
це ризикований великий крок.

Воно найкраще відкриває,
у кожному із двох людей.
Ключі знайти допомагає,
і відчинить одну з дверей –

яка на вірний шлях направить,
і допоможе зрозуміть,
ті речі, що найбільш цікавлять,
це та найкраща в житті мить!

Коли зусилля робиш ти,
коли не спалюєш мости,
а їх будуєш,
ти клад знайди і другу покажи,
а потім відсвяткуєш!

Цей клад - це перемога над собою,
це перемога над помилкою страшною.
Зробити крок найтяжчий і летіти,
та вьсого себе краще зрозуміти.

Той простір що між нами сколихнувся,
нівк залишиться таким,
ні, серце, ти не обманувся,
ніколи ти не був чужим.

Любов планується на небесах?
Тоді... Спасибі Господи тобі,
за доброту твою й довіру,
що втримав нас в своїх руках.

Як описати це крилате почуття?
У цьому вимірі йому немає меж,
Здається, я чекала цього все життя,
омріяно з дитинства, так, авжеж...

Приємна втома і багатсво знань,
про себе і про світ навколо,
це щастя від отриманих завдань,
і бачення людей довкола.

Ця мить.. Я на життєвому танцполі,
єдиний стиль і настрій віднайшла,
виконую своє найкраще соло,
моя натура творча ожила!..

Печальный и бездушный маг,
ночами нагоняешь мрак,
вокруг себя, вокруг друзей,
вокруг безоблачных морей.

Ты полон тьмы и ликованья,
от смерти и души блужданья,
таишь в себе проклятья силу,
послать стремишься всему миру.

Заказы принимаешь на износ,
и к черной магии душой прирос,
ты судьбы гробишь за гроши,
Опомнись и молить спеши!

Слепой, бездушный черный маг,
ты сам себе наихудший враг,
проснись из забытья скорей,
лишь попытайся быть добрей...

Навколишнє життя призупинилось,
втрачає значення звичайна метушня,
вона навколо, але щось змінилось,
вражає настрій нашого нового дня.

Реальність відійшла на другий план,
мелодія поєднана з свідомістю,
в душі з"явився цілий океан,
наповнений легкою нерухомістю.

"Тепер я вільна.." - промайнуло у думках,
і душу лиш одне вгамує -
чарівна подорож у світлих небесах,
яка нам щастя подарує.

Я взглядом обнимаю землю
За километры выше от людей.
Пейзажу, как безумный, внемлю
Секретам гор среди морей…

Я вижу новое в знакомом,
С другой, волшебной высоты,
Душа в полете невесомом,
Стремится к миру чистоты…

До солнца дотянуть рукою,
На равных с небом повстречать рассвет,
Соприкоснуться со своей мечтою,
Хранить в душе отчаянный секрет.

Я бачу у майбутньому життя,
Що сповнене любові і надії,
У мене є прекрасне відчуття,
Прекрасної в житті події…

Я бачу у майбутньому природу,
Існуючу в гармонії з усим,
Подарувати Глорії нагоду –
Життя без війн, що є легким.

Я бачу у майбутньому проміння,
Крізь сіре існування мовчазне,
Що шанс залишить нам, і вміння,
Як жити, розвивати основне.

Що створено людьми прекрасне –
Залишиться навік і не угасне,
І творчість щира не покине світ
Як світлий, дивовижний, в космосі політ.

И нет назад пути,
Ошибок прошлых не исправить,
Одна лишь жизнь – ее нужно пройти,
И след в сердцах людей оставить.

Ты здесь, творение Вселенной,
Прекрасный, светлый человек,
Идеей чистой вдохновенный,
Ты не забудь ее вовек.

Неси ее во благо миру,
Дари свое тепло и знай,
Твоя задача в этом мире –
Любить, ты это понимай.

Ми намагаємось владнати справи,
Державі не забудь віддати шану,
Для лінощів шукаємо підстави,
Не можемо прожити без обману…

Ми живемо, ув’язнені, в коробці,
Своїми ж злими почуттями,
Емоції піддаємо обробці,
Нещирі усмішки, відточені роками.


І навіть у думках, у мріях,
Не можемо зайти за рамки,
Живемо в запланованих подіях,
В душі у кожного – зачинені, ворожі замки.

Як не було б у світі складно,
У кожного свій вибір є –
Самотньо жити, падати на дно,
Чи нести по життю для всіх добро.

Любовь таит в себе загадку,
Не каждому дано ее понять,
Весь мир в душе, и ключ к разгадке,
Хранится там, где ничего уж не отнять.

Останься, человек, без своего богатства,
Без миллионов в банке и привычных благ,
Познай себя, как часть всего пространства,
Узри прекрасное и сделай первый шаг!

Твоя душа - прекрасный ценный дар,
Жестокостью и злом его погубишь,
Она – цветок природы дивных чар,
Откройся миру - ты его полюбишь!

Мой мир вокруг, и в тоже время,
Далек он от Земли и темных городов.
Несут посланники вселенной бремя,
Срывают тяжкий след оков.

Мы близко и тот час же далеко,
Потоки мыслей улетают стаей птиц,
Светиться ярко иногда так нелегко,
Среди холодных, безразличных лиц...

Мы вместе соберемся как всегда,
Теплом духовным подбодрим друг друга,
И будет яркостью пленить звезда,
Как рады мы! Нас не заденет вьюга...

В душе ищу пристанища, покоя,
Ловлю глазами неба красоту,
Ищу волшебный шум прибоя,
Страстей немую тишину.

Я птицей улетаю к звездам,
Среди планет останусь навсегда,
Я весточку пошлю тем гнездам,
Что на земле оставила тогда..

Я вихрем закружусь в пространстве,
Душой прозрачной красоты,
Дыханье затаив в блаженстве,
От чувства светлой полноты.

Мой одинокий светлый друг,
Ты оглянись сейчас вокруг,
Увидишь нас – и сделай шаг,
Для нас ты свой, для всех – чудак.

Мой одинокий светлый друг,
Когда услышишь сердца звук –
Ты не пугайся, это знак,
Смелее, сделай первый шаг.

Мы примем с радостью тебя,
Во всем покажем путь, любя,
Мы - круг космических творцов,
За светлую любовь борцов!

Долоні білі линуть до небес,
свята молитва окриляє душу,
до нас летить космічний світ чудес,
який розтопить всю зимову стужу.

Не вгамувати в серці почуття,
Не погасити полум’я кохання,
Ми тільки почали своє життя,
Між нами двох світів єднання.

Перед очима космос мерехтить,
Картини всесвіту милують очі,
Ми знову друзів спішимо зустріть,
На зіркових просторах ночі…

Моя душа как будто расцвела,
Нет места в ней страданиям и горю,
Очистили молитвой добела.
Лечу через пространство к морю,
Там свет заката и густая синева...

Из сотканных унынием лесов,
Я убегу, не прячась, не боясь,
И не услышу больше диких голосов,
Что в голове волнуясь и кружась,
Накрыли пеленою злых миров.

Мир так построен,что, любя,
Себя, других, и жизнь людскую,
Ты обретешь в раю себя,
Покинешь суету мирскую.

Мир так устроен.. иногда,
Если пройдешь судьбу земную,
Ты с космосом сольешься навсегда,
И жизнь начнешь вести благую.

Із неба вишиті твої вуста,

Осяяні зірками очі,

Я напишу тобі у сні листа,

«Люблю» на обрії твоєї ночі.



Вікно душі відкриєш, і тоді,

Між нами відстань скоротиться,

Почуєш шепіт мій – лети,

Щоб десь у всесвіті зустріться…



Нас підійме в повітря почуття,

Що в серці кожного палає,

Нас понесе жага до відкриття,

І звільнить душу, що краси шукає.

Небесный путник нам дорогу освещает,
Наш взор далекий в небо устремлен,
И каждый о своей судьбе мечтает,
И каждый жаждет ярких перемен.

Мы всякий день в себе находим ключ,
Для тех дверей, годами что пылятся,
В сознании темницы освещает луч,
Познание и радость в нем таятся.

И каждый, чтобы не было сомненья,
Способен в себе что-то изменить,
Каким бы не было с собой сраженье,
Мечту в реальность сможет воплотить.

Инопланетный друг, далеких городов,
Что от земного глаза бережно сокрылись,
Ты - свет, ты послан из других миров,
Что бы и нам они открылись.

Твой зов волнительный я слышу,
Мгновеньем радости окутан серый день,
И я спешу, я так спешу услышать,
Что жизни не заденет страха тень.

Душа чиста, и разум ясен,
Весь свет и темноту ты видишь в нас,
Наш мир земной потерями опасен,
Но не допустим, чтобы свет в сердцах угас.

Частица вселенной в тебе и во мне,
Я вижу ее каждой ночью во сне,
Надежду улыбка твоя излучает,
И радость в сердцах безмятежных сияет.

В свободном полете парим в облаках,
Мечта отражается в наших глазах,
Мы небо и звезды, моря и цветы,
Века безграничной и чистой любви.

Мы радость в глазах миллионов людей,
Мы свет, что возник среди старых теней,
Мы лучик надежды и солнца огонь,
Для каждого друг, что протянет ладонь.

Мы жизни поток среди частых смертей,
Мы вихри судьбы и сплетенья страстей,
Мы все – часть дыхания нашей вселенной,
И знание вечное жизни нетленной.

Мир полон безупречной красоты,

И в тоже время темной пустоты.

Ты выбираешь сам, куда тебе идти,

Чтобы пристанище душевное найти.


Через пустынный темный океан,

Плывешь в надежде увидать рассвет,

Грозе вдали, и страху вопреки,

С самим собою наперегонки.


Рисует линии судьба,

И как бы ни была она груба,

Ответ покажет и научит жить,

Даст чашу мудрости сполна испить.

Ни свет ни зоря просыпалсь она,

Блуждало сознание там, где Луна,

Вселенная наша влекла за собой,

Она не казалась ей больше чужой.



А люди ходили, менялись вокруг,

И сразу понятно, что каждый – не друг,

Как жить и не падать? Как выше летать?

Как в лучшее верить и дольше поспать?

Не спрятаться тебе, нигде не скрыться,

От вездесущей логики земной,

Осталось лишь всем нам молиться,

Что б не вела она нас за собой.


Безумный мир, безумные устои,

И клоунаду не предотвратить,

На пьедестале властвуют изгои,

Достойные же – начинают гнить.

Придет конец, и свергнутся с престола,


Все те кто не должны там быть,

А их «друзья» с искринками задора,

Придут смотреть, что б сразу все забыть.


Не ведает народ, не понимает,

Что в будущем далеком ожидать,

И главное по жизни забывают –

За все дела придётся отвечать!

Я люблю тебя,

Ты не разочаруешь никогда.

Я молю тебя -

Будь рядом навсегда.



Я краду тебя

Среди ночных алей

Я отдаю себя,

Печаль свою развей.



Я люблю тебя,

Открой себя – живи,

Я дарю тебе

Все лучшее – держи.

Вишу над пустыней, возросшего зла,
Чернеют разлукой родные места,
Что сердцу так близко, разрушит все мгла,
Вонзается в душу раздолья игла.

Метаются в страхе осколки души,
Разрушенный дом, назад нет пути,
Вишу над пустыней, сгораю в огне,
Но взгляд обращен с надеждой во вне.

Рассыпались звезды своим полотном,
Спокойная бездна – свободы фантом,
Серебряным градом закрыла свой путь,
Душе нет покоя, пути нет шагнуть.

Не уж-то, покинули нас умирать,
В чужой нам войне что надежды разбила,
Не верю, что все было зря, и опять,
В молитве душа за спасенье застыла.